У попередній публікації ЖІР розповідав про спільні комерційні інтереси секретаря РНБО Олексія Данілова та бізнесмена Михайла Бродського. Проте, останній співпрацює не лише з політичними невдахами на зразок Данілова. Наприклад, давнім партнером Бродського є Нестор Шуфрич.
Днями у ЗМІ з’явилась цікава інформація – про те, що син Нестора Шуфрича Олександр хоче придбати частину акцій ПАТ «Київський річковий порт», часткою в якому зараз володіє сім’я Михайла Бродського через ТОВ «Денді-Інвест».
Щоправда, варто уточнити, що мова йде не так про придбання частки в компанії, як про своєрідну реструктуризацію способу володіння, оскільки свою причетність до Київського річкового порту Шуфрич підтвердив ще кілька років тому, однак згодом, під час чергового скандалу з сумнівною забудовою, у якому засвітився “Київський річковий порт”, заперечував, що має стосунок до компанії.
Ажіотаж навколо Київського річкового порту періодично виникає не на порожньому місці – підприємство є не просто «ще однією компанією» в активах Бродського і Шуфрича – Київський річковий порт володіє дозволом на розробку Ново-Українського родовища пісків і активно займається намивом. А пісок у Києві – на вагу золота.
Наразі, крім «Денді-Інвест» родини Бродських, ПАТ «Київський річковий порт» володіють ще дві кіпрські компанії (Climardon holding LTD та Foloux Consulting Limited, ) а також ТОВ «Сучасне партнерство» і ТОВ «Сант Гален Холдінг». Єдиним власником першого є В’ячеслав Валентинович Русанов, другого – Ірина Олексіївна Коваленко. Обидві ці особи разом з Світланою Бродською (дружиною Михайла Бродського) є бенефіціарами ТОВ «Бліц-А», засновниками якого, за даними сервісу Youcontrol, є Юрій Михайлович Бродський та Іван Юлійович Шуфрич (батько Нестора Шуфрича). ТОВ «Бліц-А» займається вантажними перевезеннями річками (КВЕД 50.40) – саме те, що потрібно, коли добуваєш дніпровський пісок.
Саме на добуванні піску «Київським річковим портом» варто зупинитись детальніше, оскільки це та ситуація, коли «ні дня без скандалу». І було б смішно, якби всі ці скандали не руйнували екосистему Дніпра.
Компанія називає себе «найбільшим легальним добувачем піску для потреб столиці», хоча регулярно потрапляє в історії, пов’язані з порушеннями тих чи інших вимог закону. У 2013-2016 роках «Київський річковий порт» через суд продовжував дію дозволу на користування Ново-Українським родовищем піску в Обухівському районі, оскільки в Держгеонадр були претензії щодо податкової заборгованості «Київського річкового порту», що є підставою для анулювання дозволу на користування надрами. А задовго до того, цей же дозвіл Мінприроди скасовувало як такий, що виданий з порушенням встановленого порядку погодження з органами місцевого самоврядування. Проте, суди стали на бік компанії і дозвіл на розробку 750 гектар Ново-Українського родовища “Київському річковому порту” продовжили до 2036 року.
Про пустельні краєвиди дніпровських берегів, які залишаються внаслідок намиву піску, ЗМІ пишуть вже не перший рік. Однак, якщо «опустелення» дніпровських берегів видно неозброєним оком і час від часу викликає реакцію ЗМІ та суспільства, то загибель риби сторонньому спостерігачу непомітна, хоча місцеві рибалки періодично скаржаться на діяльність «Київського річкового порту» – компанія не припиняє робіт, включаючи застосування важкої техніки для поглиблення річкового дна, навіть під час нересту риби. Як виявилось, Київський рибоохоронний патруль своїм дозволом «узаконив» цю діяльність «Київського річкового порту», хоча мав би займатись протилежним – охороняти дніпровську рибу від діяльності понадміру «активних» надрокористувачів. Проте, як і у випадку з продовженням дозволу на розробку родовища через суд, іноді чиновники дивовижним чином закривають очі на систематичні порушення законодавства з боку компанії Бродського.
Систематичні, оскільки претензії до діяльності «Київського річкового порту» висувала і Державна екологічна інспекція України. У лютому 2020 року Держекоінспеція провела перевірку діяльності ПАТ «Київський річковий порт», встановивши що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на Ново-Українському родовищі здійснюються без відповідного дозволу, вимоги наявного у компанії дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферу – не виконуються, не забезпечено належне зберігання відходів на промислових майданчиках та не проводяться заходи для утилізації відходів, тощо. Щоправда, оштрафували відповідальних за всі ці порушення осіб аж на 2006 гривень. Це, приблизно, неповних дві хвилини роботи з намиву піску.
Ще однією характерною рисою «бізнесу по-бродськи» є активне використання належного йому видання «Обозреватєль» в боротьбі з конкурентами. У 2019 році сторінки «Обозреватєля» рясніли публікаціями про конкурентів «Київського річкового порту», яких «викривав» Юрій Бродський. Той самий, який разом з Ростиславом та Світланою Бродськими володіють ТОВ «Золота середина», засновником «Обозреватєля». А от публікацій про порушення з боку «Криївського річкового порту» «чомусь» немає на сторінках цього видання. Принципи, стандарти журналістської діяльності? Та не смішіть, мова ж про серйозні гроші…
Подібних історій за участі Бродського та Шуфрича можна згадати ще немало. Наприклад, скандал з незаконною забудовою на Рибальському півострові, за участі того ж «Київського річкового порту» – на якому компанія отримала земельну ділянку для обслуговування майнового комплексу, розташованого там, а натомість розпочала спорудження багатоквартирних будинків. Або ж історію з сумнівною «реконструкцією» Київського річкового вокзалу. В обох цих історіях не обійшлось і без Андрія Вавриша, відомого київського забудовника, а до того – заступника голови департаменту архітектури КМДА, який після звільнення і роботи на компанії Бродського раптово знайшов себе в бізнесі.
Однак, про це вже іншим разом…